| Sarcasm | Дата: Вторник, 18.12.2012, 02:02 | Сообщение # 1 |
 Sarcasm
Группа: Администраторы
Сообщений: 12
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
| Історія селища міського типу Комінтернівське розпочалась на початку XIX століття. Та як свідчать археологічні джерела перші поселенці тут жили ще у кам’яному віці.
Коротко кажучи, у VIII – VII століттях тут перебували племена Північного Причорномор’я – кіммерійці, яких витиснули войовничі племена скіфів (VII – III ст. До н.е.). Їм на зміну пришли сармати (об’єднання кочових племен) у III ст. до н.е., а скіфи розчинилися серед інших племен.
Пізніша доля земель Північного Причорномор’я пов’язана з господарюванням тут слов’янських племен і народів та їхньої держави – Київської Русі. Татаро монгольське панування закінчилося польсько-литовським, на зміну якому прийшло турецьке.
На початку XVI століття південні землі Російської держави та південно-західні території Речі Посполитої почали заселяти українські, російські й білоруські селяни, що втікали від кріпосного рабства.
Історик В. Загоруйко вважає, що корінними поселенцями краю на той час тут були запорізькі козаки, які створювали численні господарства – зимівники. (У них вони тримали велику рогату худобу, коней, вівці, пасіки, обробляли землю, вирощували сади).
На рубежі XVIII і XIX століть, після звільнення від Порти Османської Українського Причорномор’я російськими військами й запорозькими козаками етнічна карта краю була складною. Тут залишилися колишні громадяни Османії: молдовани, татари, цигани і навіть турки. Але значну частину населення складали українці. Це колишні запорожці, втікачі-кріпаки зрізних районів, особливо з польської частини України. (Невичерпні джерела пам’яті. Серія збірок наукових статей, матеріалів та публікацій. Том ІІІ. Хаджибей-Одеса та українське козатство (1415-1797 роки) до 2010-ї річниці штурму Хаджибейського замку. – Одеса: ОКФА, 1999. – С. 188.) Козаки, які відмовились переселитись на Кубань, змушені були приписатися до якоїсь соціальної групи, насамперед, вони ставали державними селянами.
Землі між Дніпром і Бугом, вивільнені козаками, відправленими на Кубань, чи то продавали, чи то роздавали людям поміщицького прошарку за особливі, переважно воєнні, заслуги. Скупі відомості з тих часів наводять на думку, що саме в цей час в степах біля Тилігульського лиману (на південний схід) зі своїми селянами-кріпаками з’явився поміщик з Полтавщини, який дав тутешньому поселенню своє ім'я та прізвище Антонове-Кодинцеве.
Згідно з даними “Малоросійського родословника” В. Л. Мадзалевського серед полтавських поміщиків дійсно був Антон Іванович Кодинець, онук Кирила Кодинця (Лукамського городового отамана (1699, 1704)... знатного , військового товариша (1721)), який заснував старшинсько-поміщицький рід.
Роком виникнення власне Антонове-Кодинцевого перші дослідники його історії вважають 1802 рік. Взяте це твердження з “Хронологико-исторического описания церквей епархии Херсонской и Таврической Гавриила, архимандрита Херсонского и Таврического”, який зокрема, писав: “В 1818 г. (возникла церковь) села Антоно-Кодинцево Одесского уезда. Варваринская, каменная церковь построена иждивением владельца сего села, которое существует не раньше как с 1802 года”. (Записки Одеського общества истории и древностей. – т. 2. Отд. 1., Одеса, 1848. – с. 192.).
Поява в селі церкви сприяла переведенню Антонове-Кодинцевого у 1818 в статус містечка. (У “Материалах для оценки земель херсонской губернии” наводиться визначення містечка: “обыкновенно под именем местечек разумеются такие поселения, в которых кроме церкви, имеются торговые заведения и существуют базары и ярмарки, на что в прежние времена выдавались администрацией особые документи. Получить такое право было весьма важно для высокого владельца, так как доходства с торговых заведений, лавок, погребов, заезжих дворов, трактиров и т.п., владелец извлекал и извлекает с приезжающих на базар или ярмарку…” Там само . – С. 26-27).
В цей час тут налічувалося понад сто дворів і постійно проживало кілька ремісників. Офіційно Антонове-Кодинцеве вважалося містечком з 1849 року. Тоді в ньому налічувалося 515 мешканців. (материалы для оценки земель Херсонской губернии, т. 1, Одесский уезд. Приложение, С. 34-35.)
Розташоване біля дороги Одеса – Вознесенськ, Антонове-Кодинцеве відносно широко розвивалося. Але зростання ролі навколишніх містечок Янівки, Северинівки, Березівки не могло не позначитись негативно на ролі Антонове-Кодинцевого.
На поштовій дорозі поблизу Антонове-Кодинцевого було влаштовано станцію, яка отримала назву “Кодинцева”. Відстань від Кдинцевої до найближчої станції в бік Одеси – Буялицької – складала 17 верст; до найближчої станції в бік Вознесенська – Покровської – 15,5 верст. А від Одеси до Козинцевої по поштовій дорозі треба було їхати 42 версти.
Стан Вознесенської поштової дороги був не найкращим. “Дорога везде отменно гориста”, так досить лаконічно було її охарактеризовано у “Новоросійському календарі” на 1840 рік (так досить лаконічно можна сказати і тепер, на 2010-2011 р.р.). Як визначив А. Шмідт: “у 1840 році Херсонська будівельна комісія розпочала транзитних шляхів, проводячи зріз косогорів та підйомів, планування та будівництво, де треба, перил”. Серед інших комісією було “поліпшено” і дорогу з Одеси до Вознесенська. Однак навіть після ремонту ця дорога на відрізку від Південного Бугу до Одеси 26 балок та річок, які в період паводка часто робили “переїзд через них вельми важким” , тоді як “зроблені споруди” були “не завжди зручними для проїзду”. (Шмідт А. Вказана праці. – Ч. 1. – С. 259, 269.)
Поштові дороги досить часто збігалися з “найважливішими торговельними або так званими трактами”. Вознесенська дорога була не винятком. По ній у 1860-х рр.. “йдуть до Одеси транспорти з хлібом, салом, вовною та горілкою” з півночі Херсонської губернії та Полтавщини, окрім того, “цим трактом привозять до Одеси з Київської губернії хліб та дерев’яні вироби”, “а з Одеси відправляються ... різного роду бакалійні товари та вина”, які поширювалися по всій Україні аж до Харківщини. Транспорти з купецькими товарами та чумацькі валки, що приходили що проходили повз Антонове-Кодинцеве, мали сприят розвитку дрібної торгівлі та ремесла.
Маються скупі відомості про соціальний стан селян містечка; вони відпрацьовували на поміщика в основному по три, а не рідко і по шість днів на тиждень. (История городов и сёл Украинской ССР. Одесская область. – К.: Главная редакция Украинской советской энциклопедии АН УССР, 1978. – С. 533.) А у сусідньому селі і містечку Курисове-Покровське (тепер село Петрівка) від українського поміщика підполковника Івана Куриса з 1795 по 1811 рік втекло 79 поселян, потім у різні роки ще 110 чоловік. (В. Загоруйко. По страницам истории Одессы и Одесщины. – С. 51-52.)
Отже, навіть не повні відомості про заснування означеного поселення дають можливість стверджувати, що воно з'явилося в результаті визвольних та міграційних процессів в українському Причорномор’ї, освоєння тутешніх земель. Засновником його був Антон Іванович Кодинцев (Кодинець). Його родовід сягає корінням, очевидно, до козацької старшини, пізніше – поміщиків. Сам Антон Іванович зробив певний внесок в освоєння нашого краю. Площа земель, що відносилася до села була чималою. Людина освічена й поважна, він мріяв про духовність населення. Про це свідчить, зокрема, збудована ним Варваринська церква.
* Реклама и другое сотрудничество
* Показываю как разместить бесплатное объявление
|
| |
| |
